Не все то щастя, що здається,
І серце зовсім все же б’ється.
Життя – це скарб, але який?
Невже жагучий біль різкий?

Чому страждати нам дано?
В кайданах душу замкнено.
Невже раби ми свого щастя
Й приречені на самоту.

Та пташкою хочу літати
І відчувати, що живу.
І лежачи в цвітнім гаю,
Дивитись вдалеч на зорю.

І пити воду з джерела,
Співати с пташками зрання.
Збирати квіти на лугу-
Вже є чуття, що я живу!
Та де ця воля не збагну.

Невже це мрія під клеймом
Яку придбати не дано.
Та відчуваю, що вже серце,
Як і душа з кайданів рветься.

Але пробач, невже життя -
То вічна кара за буття?...

http://www.stihi-pro.ru/stihi-o-zhizni/1743-ilyuziya.html